Тест на тип прив’язаності

Це самостійний тест на основі академічного погляду на прив’язаність, а не тест якогось стороннього сервісу. Дайте відповідь на 24 запитання про те, як ви поводитесь у близьких стосунках, — це займе близько 6 хвилин. У кінці ви дізнаєтесь свій тип прив’язаності за двома шкалами: тривожністю і уникненням.

Перед тим як заговорити з близькою людиною про щось важливе для вас, що з вами відбувається частіше? Перед тим як озвучити щось важливе, подумки вже прокручуєте фразу і готуєтесь до прохолодної реакції. Перші кілька слів звучать обережніше, а далі розмова йде вже своїм звичайним ходом. Кажете прямо, без довгих заходів, і не готуєте про всяк випадок запасних слів. Не зупиняєтесь подумати наперед, як це прозвучить, — просто кажете, що на думці, і йдете далі.

Складне завдання, і хтось близький пропонує допомогти. Що ближче до вас? Ще біля дверей, коли пропозицію тільки почуто, вихоплюється «дякую, я сам». План, як впоратися самотужки, уже готовий ще до того, як хтось встиг запропонувати руку. Щойно пропозиція звучить, приймаєте її з полегшенням — удвох завдання одразу легшає. Радше радо передаєте частину роботи, ніж намагаєтесь довести, що впораєтесь одноосібно.

Загальний, фоновий стан — наскільки вас хвилює, чи дорожать вами так само, як ви дорожите іншими? Навіть у спокійний день десь на фоні лишається легке занепокоєння про це. Питання, чи дорожать вами по-справжньому, спливає само собою — без жодного приводу ззовні. Приймаєте турботу близьких як належне й одразу переходите думками до інших справ. Радше сприймаєте турботу близьких як щось стале, ніж щось, що вимагає окремого приводу для перевірки.

Близька людина хоче довго й серйозно поговорити про почуття. Яка ваша перша реакція? Підтримуєте розмову, хоч подумки й майнає: коли вона вже згорнеться? Свідомо повертаєте розмову на легшу тему — довге занурення в почуття не приносить полегшення, тільки втому. Не проти. Довжина розмови вас не обтяжує. Охоче занурюєтесь у таку розмову — вона й справді знімає напругу.

Близька людина відповідає на повідомлення повільніше, ніж зазвичай. Що відбувається у вас? Відповідь приходить пізніше за звичне, і на мить майнає думка, що б це могло значити. Не можете просто відкласти телефон — затримка запускає ланцюжок здогадок, один похмуріший за інший. Спершу навіть не звертаєте уваги, а потім, коли хтось інший вкаже на затримку, тільки тоді помічаєте. Спокійно чекаєте на відповідь, коли б вона не прийшла, — швидкість тут нічого не повідомляє.

З'явилась особиста проблема. Що ви робите за замовчуванням? Спершу сам на сам обдумуєте клопіт, а розповісти можете вже коли-небудь потім. Усередині вже все розкладено по поличках, і рішення знаходиться раніше, ніж про проблему хтось дізнається. Якщо з'являється клопіт, перший рух — розповісти про нього комусь близькому. Одразу, ще по гарячих слідах, розповідаєте про це комусь близькому, замість того щоб спершу розбиратися самотужки.

Стався дрібний двозначний момент з близькою людиною — дивний погляд, фраза, яку можна зрозуміти по-різному. Як ви з цим поводитесь? Пізніше повертаєтесь до цього і обережно уточнюєте, що малося на увазі. Всередині лишається неспокій, який не відпускає, поки хтось прямо не пояснить, що це було. Не піднімаєте тему спеціально, помічаєте її, забуваєте — і рухаєтесь далі. Той момент навіть не залишає сліду — ви не помічаєте, що там узагалі було щось дивне.

Стосунки з близькою людиною йдуть добре. Наскільки відкрито ви ділитесь тим, що по-справжньому відчуваєте? Глибший шар того, що відчуваєте, лишається при собі, назовні йде тільки поверхневе. Стосунки йдуть добре, а справжнє почуття все одно лишається невисловленим. У розмові на кухні чи в машині, де нікуди поспішати, кажете, що насправді відчуваєте. Першими заговорюєте про глибші почуття, не чекаючи, поки про них хтось запитає.

Перед тим як попросити близьку людину про послугу чи підтримку, що частіше стається у вас? Підбираєте слова для прохання обережніше, ніж сказали б із першої спроби, — і все ж таки просите. Уявляєте відмову так виразно ще до прохання, що зрештою просто не просите — простіше обійтися самому. Якщо потрібна допомога, просите без особливих вагань. Просите вільно, навіть не припускаючи відмови, — сама думка про «ні» просто не спадає на думку.

Хтось близький пропонує практичну допомогу. Як ви на це реагуєте? На кухні, коли хтось пропонує домити посуд замість вас, відмовляєтесь, запевняючи, що впораєтесь самі. Відмова вилітає майже автоматично. Ще навіть не встигли зважити пропозицію. Приймаєте, коли допомога надходить, — а чого б і ні? Приймаєте пропозицію, дякуєте, а якщо потрібно — просите ще.

Звичайний, нічим не примітний період у стосунках — без подій, без приводів. Що з вами тоді? Навіть у звичайний, нічим не примітний день лишається легке відчуття неспокою. Тиждень минає спокійно, без жодного приводу для тривоги, а вона про те, чи дорожать вами, все одно встигає з'явитися. Спокійний період читається як добрий знак, а не привід шукати в ньому підступ. У такий період тривога просто не виникає — буденність читається як щось спокійне.

Вас питають, більш ніж один раз, як ви насправді почуваєтесь. Як це на вас діє? Відповідаєте коротко і рухаєте розмову далі — навіщо розтягувати те, що вже сказано? Друге запитання поспіль викликає бажання перевести тему кудись убік. Щойно запитують удруге, це допомагає розповісти трохи більше, ніж вдалося спершу. Радше вдячні за повторне запитання, ніж сприймаєте його як тиск.

У голосі близької людини з'являється тон, коротший або сухіший за звичайний. Що з вами відбувається? Тон стає трохи коротшим за звичний, і на мить з'являється думка, з чим це пов'язано. Не можете залишити це без уваги — сухіший тон одразу викликає тривогу за те, що між вами. Помічаєте зміну і забуваєте про неї майже одразу, без подальших роздумів. Радше не надаєте тону особливого значення, ніж шукаєте в ньому прихований сигнал.

З'явився особистий клопіт. Коли про нього дізнається хтось близький — до чи після того, як ви впораєтесь самі? Тільки коли питання вже владналося, про нього можна й згадати. Клопіт лишається нерозказаним навіть після того, як усе вляглося само по собі. Розповідаєте про клопіт ще тоді, коли рішення тільки шукається, — задовго до того, як воно знайдеться. З першої ж хвилини проговорюєте клопіт уголос разом із близькою людиною й шукаєте рішення удвох.

Як часто ви прямо питаєте близьку людину, чи все між вами гаразд? Після незвично тихого дня все-таки перепитуєте, чи все гаразд, і швидко заспокоюєтесь від простої відповіді. Неспокій накопичується, поки нарешті не запитаєте прямо: «у нас усе добре?» Спочатку ніби й хочеться спитати, а потім думка про це вислизає сама по собі. Обходитесь без такого підтвердження — думка про нього просто не виникає.

Те, що по-справжньому турбує, — як швидко воно доходить до слів у розмові з близькою людиною? Те, що по-справжньому турбує, доходить до слів в останню чергу, після всього іншого. У горлі ніби застрягає те головне, і на пряме питання «що не так?» відповідаєте ухильно. Якщо щось справді турбує, воно звучить у розмові одним з перших. Ви кажете головне майже одразу, ще до всього іншого.

Перед тим як зізнатися близькій людині у власній помилці, що ви очікуєте? У грудях трохи стискається перед тим, як зізнатися, а тоді кажете все як є. Перед тим як зізнатися в помилці, відкладаєте зізнання, наперед очікуючи гострої реакції. Кажете про помилку буднично, не готуючись наперед ні до чого особливого. Ви кажете про помилку без жодного передчуття поганої реакції.

Загалом, яка ваша позиція щодо того, щоб спиратися на близьких людей у складний момент? У складний момент, ще навіть не вийшовши з дому, вже вирішено діяти самостійно. Люди пропонують підтримку, а внутрішнє правило все одно каже: впорайся сам. У розмові з тим, кому довіряєте, спиратись на підтримку виходить без особливих роздумів. Спочатку може виникнути думка впоратись самотужки, а потім усе одно тягне поділитись — і ви ділитесь.

Тиха хвилина без діла — наприклад, перед сном. Куди тоді забігають думки? Навіть перед сном ця думка встигає майнути, перш ніж очі заплющаться. Світло вже вимкнено, а та сама тривога про те, чи дорожать вами, встигає прокинутися раніше, ніж сон. У вільну хвилину відчуваєте спокій і не шукаєте в тиші прихованих сигналів. Радше думки в тиху хвилину йдуть кудись зовсім в інше русло, ніж повертаються до цього питання.

Питання, яке вже начебто владналося, знову спливає в розмові. Як ви на це реагуєте? Опираєтесь тому, щоб піднімати це знову, — навіщо ворушити те, що вже вляглося? Вважаєте це закритим. Повертатись до вже владнаного немає жодного бажання. Самі повертаєтесь перевірити, як там усе, — а чому б і не пересвідчитись зайвий раз? Не проти повернутись, вислухати, уточнити — і піти далі спокійно.

Близька людина стала рідше писати чи телефонувати першою. Що з вами тоді? Близька людина стала трохи рідше писати першою, і це на якийсь час затримується в голові. Не можете не помітити, що ініціативи стало менше, — думка про це повертається знову й знову. Спершу можете й помітити паузу, а потім забуваєте про неї вже за годину. Не відстежуєте, хто написав першим, — це просто не та інформація, яку помічаєте.

Ви застрягли з якимось питанням і не знаєте, як рухатись далі. Що ви робите? «Ще трохи сам подумаю» — фраза, яка звучить про себе задовго до того, як хтось дізнається про труднощі. Прохання про пораду так і лишається невисловленим тиждень за тижнем, навіть коли клопіт не минає. Якщо застрягли надовго, звертаєтесь по пораду, щойно стає ясно, що вона не завадить. Просити поради — один з перших кроків, а не крайній захід, бо це просто швидший шлях уперед.

Плани з близькою людиною лишились нечіткими, без остаточного підтвердження. Як ви з цим живете? Раз уточнюєте деталі плану, просто щоб переконатись, що все відбудеться. Невизначеність тисне, і уточнення плану повторюється, поки він нарешті не відчується остаточним. Помічаєте, що план лишився нечітким, стенаєте плечима — і не повертаєтесь до теми. Ви не наздоганяєте підтвердження — все й так якось складається.

Спокійний, безпечний період у стосунках. Наскільки ви показуєте вразливість саме в такий час? Внутрішня стриманість зберігається навіть тоді, коли навколо все спокійно і безпечно. Захист не знімається. Скільки показати з себе, лишається однаковим і в спокійні часи. Саме безпечний, спокійний період стає часом, коли розкриваєтесь трохи повніше. Розслабляєтесь по-справжньому і ділитесь навіть тим, про що в інший час воліли б промовчати.

Одна фігура тягнеться вперед обома руками до спільної стрічки, інша стоїть спокійно і тримає інший край

Сторожовий вогник. Тривожно-заклопотаний тип — ви гостро відчуваєте найменші ознаки віддалення, але тягнетесь до близькості, а не ховаєтесь від неї.

Ваш звичний рисунок близькості тримається на настороженості: ви добре зчитуєте найменші ознаки того, що близька людина віддаляється, і саме тоді, замість відступу, робите крок назустріч. Рідко хтось опиняється рівно на одному полюсі обох шкал — типовіше опинитися десь посередині, і це так само нормальний варіант.

У буденному житті це виявляється так: коротша, ніж зазвичай, відповідь на повідомлення здатна запустити цілий ланцюжок здогадок, а невизначений план змушує уточнювати його знову й знову, поки він не відчується остаточним.

Сильна сторона — справжня чутливість до інших: ви помічаєте зміни настрою чи дистанції, які менш уважна людина пропустить, і саме тому вмієте вчасно потягнутися назустріч, а не відступити.

Ціна цієї чутливості — вона перевтомлює: те саме чуття, яке ловить реальний сигнал, здатне прочитати звичайну паузу як загрозу, а повторне уточнення сприйняти як необхідність, хоча ситуація вже й так зрозуміла. Це не про «занадто багато почуттів» і нічого не каже про те, чи справді конкретні стосунки в небезпеці, — про це тест навмисно мовчить.

Дві фігури стоять на відстані одна від одної, з'єднані тонкою звивистою лінією по землі

Фортеця з прочиненими дверима. Уникаючо-зневажливий тип — ви не хвилюєтесь, наскільки вами дорожать, і за звичкою розв'язуєте все самі.

Ваш звичний рисунок близькості тримається на самостійності: ви рідко хвилюєтесь, наскільки вами дорожать, і за замовчуванням розв'язуєте складне самі, навіть коли поруч є хтось готовий підставити плече. Чистий, крайній варіант обох полюсів трапляється рідко: більшість людей опиняються десь ближче до середини, і це такий самий повноцінний результат.

У щоденних дрібницях це читається так: пропозицію допомоги ви звично відхиляєте ще до того, як встигаєте її по-справжньому зважити, а особистий клопіт розв'язуєте наодинці, розповідаючи про нього — якщо взагалі розповідаєте — вже після того, як усе вляглося.

Сильна сторона тут реальна: ви не перетворюєте власні труднощі на тягар для когось іншого і вмієте триматися стійко там, де інші розсипалися б без сторонньої опори.

Ціна цієї стійкості в тому, що разом із чужим тягарем непоміченою лишається й власна потреба в підтримці: причина — звичка спершу впоратися самому, а турбота про близьких нікуди при цьому не зникає. Спроба близької людини наблизитись здатна прочитатись як тиск ще до того, як прочитається як турбота. Це не холодність і не доказ того, що вам байдуже, — просто так у вас влаштована ця частина близькості.

Дві фігури стоять одна навпроти одної, а між ними переплітається кільцем спільна стрічка

Розвідний міст. Дезорганізований, або тривожно-уникаючий тип — ви прагнете близькості й водночас захищаєтесь від неї в один і той самий момент.

Ваш звичний рисунок близькості тримається на суперечності: ви по-справжньому хвилюєтесь, наскільки вами дорожать, і водночас за звичкою тримаєте дистанцію, навіть коли хочеться протилежного. Рівно на обох крайніх полюсах опиняються рідко — набагато типовіше опинитись десь посередині, і саме такий результат тут найзвичайніший.

На практиці це виглядає як внутрішній рух у двох напрямках одразу: тягнетесь до розмови про почуття — і в той самий момент ловите себе на бажанні її згорнути, чекаєте на підтримку — і насторожуєтесь, щойно вона з'являється.

Сильна сторона в тому, що жодна із двох потреб — у близькості й у безпеці — не заглушена повністю: ви не відмовились ні від бажання бути поруч, ні від інстинкту себе берегти.

Ціна цього — власне зіткнення двох рухів: підтримка, якої хочеться, може зустрітися з ваганням саме тоді, коли приходить. Важливо сказати прямо: це не те саме, що «дезорганізована прив'язаність» із дитячої клінічної літератури, і це не доказ пережитої в дитинстві травми чи якогось діагнозу, — йдеться про звичний дорослий рисунок близькості, не про фіксований чи довічний стан.

Ваші результати не випадкові

Легендарний тест на 16 типів особистості за Юнгом отримав друге життя: нова методика CoreTypes, зовсім інший рівень точності. Це чи не найкорисніші 10 хвилин, які ви приділите собі. Після них у вас буде ключ до власних рішень, стосунків і результатів — назавжди.

Пройти безкоштовний тест

Часті запитання

Наскільки точний тест на тип прив'язаності?

Тест підказує загальний напрямок — де приблизно ви опиняєтесь між настороженістю й спокоєм, самостійністю й відкритістю, судячи з ваших власних відповідей просто зараз. Використовуйте результат як зачіпку для роздумів про себе: чому саме так і що з цим робити далі. Клінічного висновку чи вердикту про якісь конкретні стосунки він не замінює.

Які є 4 типи прив'язаності?

У дорослій психології прив'язаності визнано чотири орієнтири: надійний, тривожно-заклопотаний, уникаючо-зневажливий і дезорганізований, він же тривожно-уникаючий. За ними стоять лише дві шкали — наскільки людина насторожена щодо близькості та наскільки їй легко на когось спиратися, — а чотири назви це просто чотири можливі поєднання позицій на цих двох шкалах.

Скільки питань у тесті на тип прив'язаності і скільки часу він займає?

Тут 24 запитання, порівну розподілені між двома шкалами — тривожністю та уникненням у стосунках, — і жодне з них не прив'язане до конкретної людини: йдеться про ваші близькі стосунки загалом. На проходження йде приблизно 6 хвилин.

Чи може тип прив'язаності змінюватися з часом?

Результат тесту — знімок вашого сьогоднішнього способу зближуватися з людьми, зроблений по теперішніх відповідях. З новим досвідом, іншими стосунками чи просто з часом цей рисунок цілком здатен зміститися в інший бік, тож сьогоднішній результат не закриває питання назавжди.

Методологія

Тест оцінює виключно вашу власну поведінку в близьких стосунках — не поведінку якогось партнера чи конкретної людини поруч, і не долю окремих стосунків. Питання однаково підходять і до друга, і до родича, і до партнера, тож результат чинний незалежно від того, є зараз поруч хтось чи ні.

В основі лежить підхід, який описує дорослу близькість через дві незалежні шкали замість одного типу: наскільки людина насторожена щодо ознак того, що хтось важливий віддаляється, і наскільки легко їй відкриватися та спиратися на когось поруч. Ваша позиція одразу на обох шкалах і формує один із чотирьох підсумкових типів.

Обидві шкали в житті безперервні, і чіткого кордону між полюсами природа не малює — його для зручності проводить сама методика. Тому результат ближче до середини однієї чи обох шкал є найтиповішим варіантом із можливих, а не слабшим чи розмитим. Ця версія не відтворює й не замінює жодної конкретної запатентованої методики.

Це опис звичного рисунка з ваших власних відповідей, а не клінічний діагноз і не оцінка якихось конкретних стосунків. Тип «дезорганізований, або тривожно-уникаючий» варто розуміти окремо від дезорганізованої прив'язаності з дитячої клінічної літератури: тут немає ні натяку на пережиту в дитинстві травму, ні на будь-який діагноз. За справжньою психологічною оцінкою — до фахівця.

Більше про саме поняття прив'язаності — у словнику Американської психологічної асоціації.

Джерела

Fraley, R. C., Waller, N. G., & Brennan, K. A. (2000). An item response theory analysis of self-report measures of adult attachment. Journal of Personality and Social Psychology, 78(2), 350–365.
Bartholomew, K., & Horowitz, L. M. (1991). Attachment styles among young adults: A test of a four-category model. Journal of Personality and Social Psychology, 61(2), 226–244.
Hazan, C., & Shaver, P. (1987). Romantic love conceptualized as an attachment process. Journal of Personality and Social Psychology, 52(3), 511–524. doi:10.1037/0022-3514.52.3.511.
Ainsworth, M. D. S., Blehar, M. C., Waters, E., & Wall, S. (1978). Patterns of Attachment: A Psychological Study of the Strange Situation. Hillsdale, NJ: Erlbaum.

Автор: Лекс Таррел, психодіагност Рецензент: Ігор Лядський, PhD