Тест на сенсорну чутливість

18 запитань про те, як ви реагуєте на звуки, світло, тканини, запахи й рух у повсякденних ситуаціях. Це займає близько 4 хвилин, а наприкінці ви дізнаєтесь, наскільки сильно сенсорна чутливість впливає на ваше повсякденне життя.

Як часто буває, що конкретна тканина, шов чи бирка на одязі — або чийсь несподіваний дотик — виявляються по-справжньому нестерпними, тоді як людям поруч це наче байдуже? Нова річ вдягається одразу й носиться цілий день — жодна тканина чи шов ще жодного разу не змусили її зняти. Один колючий светр із грубої вовни довелося зняти просто в коридорі, не дійшовши до кімнати, і відкласти в дальній кут шафи; решта одягу так делікатно не поводиться. Плече починає свербіти під новим светром — і за кілька хвилин рука вже сама стягує його через голову, ще до того, як усвідомилось, що саме заважає. Бирку доводиться відпорювати з майже кожної нової футболки ще того ж вечора, бо інакше комір нагадує про себе весь день. Рука сама розстібає комір чи стягує верхній одяг ще до того, як усвідомлюєш, що саме заважає, — так стається мало не з кожною новою річчю.

Як часто конкретний звук — гудіння техніки, чиясь розмова за сусіднім столом — стає настільки важко відфільтрувати, що зосередитися на своєму не виходить, хоча інші поруч його ніби й не чують? Жодного разу гудіння кондиціонера чи розмова за сусіднім столиком не збивали думок — усе це залишається просто фоном. Гудіння старого холодильника на кухні якось зірвало думку посеред звичайної справи — без жодної видимої причини, просто на кілька хвилин. Тільки в цілковитій тиші відкритого опенспейсу чужий стукіт клавіатури здатен зірвати думку — у звичайному робочому гулі того самого звуку навіть не чути. Навушники з музикою вмикаються майже щоразу, коли поруч хтось голосно розмовляє по телефону, — інакше зосередитися на роботі не виходить. Тихе цокання годинника чи розмова за стіною вриваються в думки настільки сильно, що доводиться шукати інше місце чи затички для вух, — це трапляється практично щодня.

Наскільки комфортно вдається почуватися під яскравим, миготливим чи люмінесцентним освітленням — так, щоб воно не заважало фізично? Під люмінесцентними лампами супермаркету за кілька хвилин починає боліти голова — таке трапляється практично щоразу. Яскраво освітлена крамниця майже завжди зустрічає прижмуреними очима чи відведеним поглядом — спокій під таким світлом трапляється рідкісним винятком. Люмінесцентне світло в приміщенні муляє не завжди — інколи стає некомфортно, інколи ні, без жодної помітної зміни в самому освітленні чи розкладі дня. Старі лампи, що ледь помітно блимають, дратують хіба раз чи двічі на рік, здебільшого в чужих під'їздах чи готельних номерах. Яскраве чи миготливе освітлення офісів і магазинів не заважає майже ніколи — під ним так само комфортно, як і в мʼякому світлі вдома.

Як часто запах — парфуми, засіб для прибирання, їжа — стає нестерпним чи викликає нудоту при силі, яку інші називають слабкою або взагалі не помічають? У кабінеті чи вдома парфуми колеги або запах засобу для миття підлоги проходять повз увагу — нудоти чи роздратування від запахів ще не траплялось. Різкий запах свіжої фарби в щойно відремонтованому під'їзді змусив затримати дихання аж до сходової клітки і вийти на вулицю ще до ліфта. Запах хлорки в басейні того разу так і не відпустив до кінця дня — тонка нудота супроводжувала аж до вечора, хоч сам басейн лишився позаду вже давно. У транспорті чи в кінотеатрі чийсь дезодорант або засіб для прибирання відчутно заважають практично щоразу — доводиться шукати, де подихати вільніше. Кава, що вариться в офісі, або чиїсь парфуми в переповненому ліфті — будь-який помітний запах за кілька секунд викликає нудоту чи різкий позив затулити ніс долонею.

Як часто рух, який не контролюєте самі, — поїздка пасажиром, різкий поворот транспорту, гойдання на воді — викликає непропорційний дискомфорт чи запаморочення? Поїздка пасажиром на задньому сидінні авто чи в переповненому вагоні метро переноситься спокійно — запаморочення від такого руху ще не траплялось. На серпантинній гірській дорозі попутники першими помітили зблідле обличчя, ще до того, як млість стала відчутною самому. Різкий поворот таксі — і голова йде обертом ще до того, як встигає стиснутись рука на поручні дверей. Літак під час турбулентності чи потяг, що різко гальмує, — два з небагатьох видів транспорту, де раз у раз підступає нудота чи запаморочення, доводиться дивитись у вікно, щоб полегшало. Майже будь-який рух, що його не контролюєте самі, — різкий поворот таксі, катер, що підстрибує на хвилях — викликає запаморочення чи нудоту практично щоразу.

Як часто трапляється мимоволі невірно розрахувати силу — під час хватання, поводження з речами, фізичної гри — сильніше чи слабкіше, ніж треба? Склянка бере рівно стільки сили, скільки потрібно, двері зачиняються без грюкання — прорахунок сили практично не трапляється. Заважко стиснута ручка важкої сумки залишила на долоні червону смугу, яку довелося розтирати ще хвилин десять у ліфті. Одного разу кухонна банка відкрилася з такою силою, що кришка відлетіла аж на підлогу сусідньої кімнати. Перенесення коробок чи закривання шухляди рідко вдається з першого разу — сили виявляється або занадто багато, або замало, доводиться перепробувати ще раз чи два. Від тримання ручки до застібання ґудзика — практично кожна дія руками виходить або занадто різкою, або занадто слабкою, доводиться постійно себе поправляти.

Наскільки часто вдається зосередитися чи заспокоїтися самостійно, без того, щоб свідомо шукати важку ковдру, міцні обійми чи інший глибокий тілесний тиск? Важка думка чи дедлайн — і рука вже тягнеться за важкою ковдрою: без неї зосередитися вдається рідко, чи не в кожному такому випадку. Напружений вечір найчастіше закінчується тим, що рука шукає міцного обійму від когось близького — самотужки заспокоїтися вдається хіба зрідка. Замість важкого пледа одного разу довелося обійтися стосом книжок на колінах — під рукою більше нічого важчого не знайшлося. Тільки перед по-справжньому складною розмовою долоня стискає щось важке, шукаючи опори; у решті випадків зібратися вдається і без цього. Зосередитися чи заспокоїтися вдається завжди своїми силами — жодного разу не виникало бажання спеціально шукати тугі обійми чи важкий тиск на тіло.

Як часто фонові звуки — музика, білий шум, увімкнений вентилятор — потрібні саме для того, щоб зосередитися чи почуватися спокійно? Під час роботи чи сну тиша сприймається абсолютно нормально — потреби вмикати щось фонове ще жодного разу не виникало. Одного вечора звичайні навушники не впоралися з ремонтом за стіною, і довелося замінити їх берушами із щільнішим шумопоглинанням. Фонове звучання під час одного конкретного дзвінка знадобилося рівно на перші три хвилини — далі зникла й сама потреба в ньому. Перед майже кожним завданням, що вимагає уваги, у навушниках уже грає плейлист чи гуде вентилятор — без цього фону зосередитися виходить рідко. Фонові звуки стали настільки звичною частиною будь-якого зосередження, що тишу доводиться заповнювати чимось майже автоматично, ще до початку справи.

Як часто візуально насичена картинка — візерунки, заставлені полиці, кілька екранів одразу — стає по-справжньому важкою для сприйняття? Ні заставлена товарами полиця господарського магазину, ні стрічка з кількома відкритими вкладками не викликають перевантаження — усе це сприймається спокійно. У крамниці шкільного приладдя перед першим вересня погляд витримав рівно стільки, скільки знадобилося дійти до каси, — не довше. Тільки в замкненому залі без вікон погляд починає губитися серед полиць — у відкритому просторі з природним світлом того самого асортименту й не помічається. Великий магазин чи вулиця, заставлена вивісками, — і погляд починає ковзати, не в змозі зачепитися за щось одне; рідкісний прохід минається інакше. Вітрина з десятком товарів або стрічка новин із рухомими банерами — будь-яка візуально насичена картинка за лічені секунди перетворюється на суцільний, важкий для сприйняття шум.

Наскільки легко дається їсти страву незалежно від того, якою насиченою є її текстура чи смак, — попри те, чи подобається вона в принципі? Певна текстура їжі — слизька, желеподібна чи з нерівномірними шматочками — робить страву практично неїстівною майже щоразу. Страва з надто насиченою текстурою чи занадто солоним або кислим смаком найчастіше застрягає на половині тарілки — легко впоратись вдається хіба зрідка. Половина порції желе так і лишилася в тарілці, недоїденою, — далі просто не пішло. За місяць страв, від яких раптово пропадає апетит, набирається щонайбільше одна-дві — здебільшого желейних на дотик чи різко кислих. Ніколи текстура чи інтенсивність смаку страви не стають на заваді — від желе до дуже солоної консерви все дається однаково легко.

Як часто виникає бажання навмисно пошукати інтенсивний рух — розгойдування, кружляння, швидку їзду — заради заспокійливого чи енергійного ефекту? Потреби навмисно покружляти чи розгойдатись для того, щоб заспокоїтись, практично не виникає — спокій приходить і без цього. У дальньому кутку парку гойдалка заспокоїла рівно за двадцять хвилин — ні швидше, ні повільніше. У черзі раптом тягне розгойдатись на п'ятах — і за хвилину носок черевика вже вистукує свій ритм по підлозі. Напружений момент — і рука тягнеться розкрутити офісне крісло чи ноги самі несуть на швидку пробіжку; так виходить майже щоразу, і це відчутно допомагає зібратись. Майже щодня зʼявляється потреба в інтенсивному русі — швидкій їзді на велосипеді, розгойдуванні, кружлянні — щоб просто відчути себе зібраним.

Як часто голод, спрага, повний сечовий міхур чи потреба відпочити помічаються лише тоді, коли це вже терміново? Завчасно, ще до того, як стають нагальними, відчуваються і голод, і спрага — необхідність терміново щось робити практично не виникає. Пропущений через завантаженість обід дав про себе знати тільки ввечері — раптовою слабкістю просто посеред сходів, коли довелося зупинитися й триматися за поручень. Хтось за столом якось зауважив: «А обід сьогодні був?» — і тільки тоді пригадалося, що тарілка так і лишилася незайманою. Паморочиться в голові чи пересихає в горлі — тільки тоді зазвичай і доходить, що пора попити чи перепочити; так минає більшість напружених днів. Тремтять руки чи різко підкошуються ноги — саме так, майже щодня, і виявляється, що давно час поїсти, попити чи відпочити.

Як часто дрібний удар, подряпину чи зміну температури повітря помічаєте лише тоді, коли на це хтось вказав або самі випадково звернули увагу? Тієї ж миті, коли зʼявляється синець від кута столу, це вже помічено — дізнаватися про нього згодом від когось стороннього не доводиться. Гострий біль від удару мізинцем об одвірок змусив зупинитися й потримати ногу на вазі кілька секунд, перш ніж іти далі. Тупий біль від удару пальцем об одвірок ще годину нагадував про себе при кожному кроці. Про те, що надворі похолодало чи зникло тепло батареї, звичніше дізнатися не самому — усвідомлення приходить, коли хтось запитує, чи не змерзли. Дізнатися про дрібний удар чи те, що замерзли руки, вдається майже завжди тільки від когось стороннього — самому це помітити стає рідкістю.

Наскільки надійно вдається почути, що до вас звертаються, або не перепитувати, навіть коли навколо немає жодного очевидного шуму чи відволікання? Навіть у цілком тихій кімнаті звернене імʼя часто доводиться перепитувати — це трапляється мало не щоразу. Спокійна розмова раз по раз завершується коротким «перепитайте, будь ласка» — вловити все з першого разу вдається хіба зрідка. Тільки коли увага повністю занурена в екран телефону, звернене ім'я легко губиться; за звичайних занять воно долітає без проблем. Двічі поспіль пропустивши звернене ім'я одного вечора, довелося прямо попросити повторювати важливе голосніше. Звернення долітає одразу, навіть у цілковитій тиші, — перепитувати доводиться хіба що у виняткових випадках.

Як часто трапляється, що погляд надовго затримується на візуальній деталі — світлі крізь предмет, візерунку, що повторюється, — довше, ніж того вимагає ситуація? Так само швидко, як і по всьому іншому, ковзає погляд по деталях — надовго зупинятись на візерунку чи грі світла ще не траплялось. Візерунок морозу на шибці втримав погляд, поки чайник не закипів і не почав пронизливо свистіти. Тріщина на стелі втримує погляд рівно стільки, скільки лунає одна пісня в навушниках, — потім увага сама відпускає її. Візерунок чи гра світла — і погляд затримується довше, ніж того вимагає момент, майже щоразу, коли таке трапляється на очі; відірватись вдається не одразу. Тінь на стіні чи повторюваний малюнок на тканині — будь-яка деталь здатна затримати погляд на довше, ніж планувалось, мало не щоразу.

Як часто навмисно шукаєте сильний смак чи запах — гострий соус, різкий аромат — більше, ніж це властиво людям поруч? Цілком влаштовують мʼякі, звичні смаки й запахи — свідомого пошуку чогось гострішого чи різкішого практично не буває. Найгостріший соус на столі одного разу довелося відсунути на середину, подалі від руки, — інакше вся тарілка потонула б у ньому. Наскільки сильно тягне до гострого чи різкого, залежить від настрою конкретного дня, — наперед не вгадати, коли саме пляшка соусу знову опиниться на столі. До страви раз по раз додається щось гостріше, а парфуми обираються з відчутно різкішим шлейфом, ніж у людей поруч, — мʼякий варіант здається прісним. Майже кожна страва здається прісною, доки в неї не додати щось гостріше, а флакон парфумів обирається за силою шлейфу практично щоразу.

Наскільки впевнено вдається залишатися стійким і відчувати положення власного тіла на нерівній поверхні чи непевній опорі — там, де іншим поруч це не завдає клопоту? На нерівному бруківці чи ескалаторі, що зупинився, рівновага губиться майже щоразу — доводиться хапатись за щось поруч. Сходи без поручнів чи камʼяниста стежка раз по раз змушують сповільнюватись і зважувати кожен крок — упевненість у ході залишається хіба частковою. Наскільки впевнено крок по лісовому корінню триматиме рівновагу, наперед не вгадати — залежить, здається, від чогось усередині самого тіла того дня. Слизький лід чи мокра плитка трапляються на шляху не частіше кількох разів за зиму — і тільки тоді кроки мимоволі стають обережнішими. Тіло однаково впевнено тримає рівновагу на пляжному піску, вологій траві чи будь-якій іншій непередбачуваній опорі під ногами.

Як часто потрібно фізично поворухнутися, покрутити щось у руках чи змінити положення тіла, щоб зосередитися або втримати внутрішню рівновагу під час справи? Навіть під час тривалої нерухомої роботи за столом чи довгої розмови сидячи зосередження тримається само — потреби покрутитись чи встати не виникає. На особливо довгій і нудній нараді нога сама почала розгойдуватися під столом, а за хвилину — і рука почала крутити ковпачок ручки. Ручка, яку крутили над одним завданням, лишилася без ковпачка ще до кінця робочого дня — знайти його потім не вдалося. Довга зосереджена робота знову й знову перебивається — встати, пройтись по кімнаті, покрутити ручку в руках, — інакше думки розсипаються. Підвестись, покрутити щось дрібне в пальцях чи змінити позу доводиться практично на кожному завданні — інакше зосередитись просто не виходить.

Силует людини на тлі мʼяких напівпрозорих форм і кількох тонких хвилястих ліній збоку

Кола на воді. У вас сенсорні особливості зрідка впливають на повсякденне життя

У ваших відповідях сенсорні особливості зʼявляються не постійним фоном, а у впізнаваному колі ситуацій: певна тканина, конкретний звук чи насичена картинка час від часу беруть гору над рештою вражень.

Це може бути один конкретний светр, що завжди відкладається убік ще в примірочній, або те саме перевантажене кольорами приміщення, де погляд щоразу починає ковзати, не в змозі зачепитися за щось одне.

Більшість дня і більшість справ проходять без цього додаткового навантаження — і саме в цьому сила такого результату: життя не перебудоване довкола сенсорних дрібниць, а плани здебільшого лишаються такими, якими й задумувались.

Водночас конкретні ситуації — та сама тканина, той самий звук, те саме освітлення — можуть непомітно збоку коштувати більше уваги, приготувань чи маленького обхідного шляху, ніж здається людині поруч.

Один самозвіт за одне проходження не скаже, чи це стійка риса, чи просто зараз такий період життя, — і чесніше визнати це відкрито, ніж тягнути висновок в один чи інший бік.

Ваші результати не випадкові

Легендарний тест на 16 типів особистості за Юнгом отримав друге життя: нова методика CoreTypes, зовсім інший рівень точності. Це чи не найкорисніші 10 хвилин, які ви приділите собі. Після них у вас буде ключ до власних рішень, стосунків і результатів — назавжди.

Пройти безкоштовний тест

Часті запитання

Чи може цей тест визначити розлад сенсорної обробки?

Ні, і жоден самозвітний тест — не лише цей — тут не допоможе: наразі немає жодної узгодженої, загальновизнаної діагностичної шкали, за якою можна було б звірити відповіді. Побачити конкретний патерн і оцінити його вираженість здатен ерготерапевт за допомогою стандартизованих клінічних методик, але навіть тоді йдеться не про діагноз у звичному розумінні, а про оцінку самого патерну.

Чи є розлад сенсорної обробки реальним станом?

Самі сенсорні особливості — цілком реальні й добре задокументовані в дорослих. А от як окрема самостійна діагностична категорія цей стан наразі не визнаний жодною чинною класифікацією: підвищена сенсорна чутливість фігурує як один із визнаних елементів у діагностичній картині аутизму, але не як окремий діагноз сама по собі.

Чи буває це в дорослих, чи стосується лише дітей?

Так, дорослі регулярно повідомляють про такі патерни у своєму повсякденному житті. Цей тест написаний спеціально для дорослого самозвіту, а не є інструментом про дитину чи для батьків.

Чи означає високий результат, що я аутист?

Ні. Сенсорні особливості корелюють з аутистичними рисами в загальній популяції, проте часто трапляються і самі по собі: більшість людей із високим результатом цього тесту не є аутистами. Цей тест не оцінює аутизм і не призначений для цього.

Це те саме, що бути високочутливою людиною?

У побутовій мові ці поняття часто плутають, але це різні конструкти. Висока чутливість описує загальну рису особистості — як людина в цілому реагує на подразники й враження. Цей тест натомість відстежує конкретно сенсорні патерни за шістьма напрямками: дотик, звук, зір, запахи й смаки, рух і сигнали тіла.

Методологія

В основі тесту — шість типів сенсорної поведінки, які регулярно описують у дослідженнях дорослих: реакція на дотик, на звук, на світло, на запахи й смаки, на рух і рівновагу тіла, на сигнали самого тіла. Це не відтворення чужої методики під новою назвою, а власний набір ситуацій, зібраний під ці шість напрямків.

Підсумковий бал показує, наскільки сильно ці патерни присутні у вашому житті просто зараз, за вашими ж відповідями, — і більше нічого. Жодна з класифікацій, якими сьогодні користуються фахівці, не виокремлює розлад сенсорної обробки в самостійний діагноз, тож рівня цього розладу тут просто немає.

Це не тест на аутизм, і оцінки аутизму він не дає. У загальній популяції підвищена сенсорна чутливість справді частіше трапляється поряд з аутистичними рисами, але вона й сама по собі — річ поширена, тож один високий результат тут ще нічого не каже про аутизм.

Звʼязок із загальним стресом чи настроєм тут теж є, але слабкий і непрямий — цей тест не замінює ні шкалу тривожності, ні вимірник стресу.

У самозвіту за одне проходження є природна стеля: він не замінює стандартизованої оцінки, яку проводить ерготерапевт, і не може підтвердити, що патерн — стійка риса, а не випадковий збіг обставин одного тижня.

Цей тест — не діагностичний інструмент і не заміна візиту до фахівця: він не встановлює жодного діагнозу, а лише віддзеркалює самозвітну силу сенсорного впливу за вашими відповідями сьогодні.

Детальніше про сам стан можна прочитати в матеріалі Клівлендської клініки, а про те, як цей конструкт класифікують у науковій літературі, — у статті Вікіпедії.

Джерела

Tavassoli, T., Hoekstra, R. A., & Baron-Cohen, S. (2014). The Sensory Perception Quotient (SPQ): development and validation of a new sensory questionnaire for adults with and without autism. Molecular Autism, 5, 29. doi:10.1186/2040-2392-5-29.
Metz, A. E., Boling, D., DeVore, A., Holladay, H., Liao, J. F., & Vander Vlutch, K. (2019). Dunn's Model of Sensory Processing: An Investigation of the Axes of the Four-Quadrant Model in Healthy Adults. Brain Sciences, 9(2), 35. doi:10.3390/brainsci9020035.
Chang, M., Liu, C.-J., & Blanche, E. (2022). Sensory processing correlates with depression and perceived stress in older adults. Innovation in Aging, 6(Suppl 1), 691. doi:10.1093/geroni/igac059.2534.

Автор: Лекс Таррел, психодіагност Рецензент: Ігор Лядський, PhD