Тест на ДРІ

Дайте відповідь на 21 запитання про те, як часто ви поглинаєтесь заняттям чи власними думками або на мить відчуваєте, що все навколо ніби трішки «не таке». Це займе близько 5 хвилин, а в результаті ви отримаєте не діагноз, а чесний опис того, як часто такі миттєвості трапляються саме у вашому повсякденні.

Цей тест має суто інформаційний характер і не замінює професійну діагностику. По медичну або психологічну допомогу зверніться до кваліфікованого фахівця.

Ви берете книжку, серіал чи гру — і як часто це закінчується тим, що ви геть втрачаєте відчуття часу? Навіть коли серіал чи книжка вас затягують, ви краєм ока бачите годинник на стіні й точно знаєте, скільки часу минуло. Раз чи два за останній час особливо сильна книжка так засмоктала, що за вікном стемніло, а ви й не помітили. Гра чи серіал забирали більше часу, ніж планувалось, уже кілька разів цього місяця, і щоразу подив був щирим. З останніх кількох вечорів за книжкою чи серіалом лише один-два закінчились «за розкладом» — решта розтяглися значно довше, ніж планувалось. Ви вже й не пригадаєте вечора з книжкою чи серіалом, який закінчився б за власним планом, а не тоді, коли щось урвало історію ззовні.

Коли ви слухаєте музику по-справжньому уважно, як часто звуки кімнати навколо просто зникають? Музика грає фоном, поки ви миєте посуд чи працюєте, і гомін квартири лишається чутним звідусіль. Улюблена пісня в навушниках одного разу забрала увагу настільки, що ви пропустили, як хтось до вас заговорив. За останні тижні кілька разів увімкнена музика буквально «вимикала» кімнату навколо на кілька хвилин. Минулого вечора улюблена пісня в навушниках знову «вимкнула» кімнату — і це вже не перший такий вечір за останній час. Коли лунає щось по-справжньому важливе для вас, розмови поруч і звуки з вулиці випадають з уваги щоразу, без жодного винятку за останній час.

Коли якась робоча задача повністю поглинає вас, як часто ви все ж лишаєтесь у курсі часу та того, що діється навколо? Коли справа по-справжньому захоплює, час і все навколо зникають майже повністю — тільки завершена задача повертає вас до кімнати. Лише на одній-двох задачах цього тижня, найспокійніших, вдалося водночас тримати в полі уваги і годинник, і кімнату. Кілька разів на тиждень трапляється помітити, скільки часу насправді минуло, хоча голова й була цілком у задачі. Навіть у розпал складної задачі погляд раз у раз самостійно зісковзує на годинник, і кімната лишається на своєму місці. Хай би яка задача забирала увагу, десь на задньому плані завжди лишається відчуття кімнати й часу — досить лише на секунду про це подумати.

Під час активного спорту чи фізичного навантаження як часто ви геть перестаєте помічати втому та все навколо? Втома й гуркіт зали лишаються добре чутними навіть у розпал інтенсивного тренування — ноги виразно гудуть, і ви це прекрасно відчуваєте. На одному особливо запеклому матчі втома й довкола випали з уваги на кілька хвилин. За останній місяць кілька пробіжок чи тренувань закінчувалися тим, що втома «наздоганяла» лише після фінішу. І на позаминулому, і на минулому серйозному тренуванні втома й зала однаково відступили на другий план ще до фінального свистка. Тренер чи партнер по тренуванню вже й не дивується, коли доводиться повторювати сказане, — тіло й зала «вимикаються» для вас настільки передбачувано.

У власному хобі — малюванні, музиці, рукоділлі, чому завгодно — як часто ви відчуваєте, що руки діють мовби самі, без свідомого контролю? Свідомий контроль за кожним рухом лишається на місці навіть за улюбленим заняттям — рідко трапляється його втратити. Цього місяця один вечір за проєктом виявився таким, що руки почали діяти нібито самі, без звичного контролю. У кількох заняттях останнім часом виходило те саме — думки відпливають, а робота продовжується мовби сама собою. Заняття хобі доволі швидко переходить у стан, коли руки роблять своє, а свідомий контроль ніби відступає. Із останніх пʼяти-шести занять цим хобі жодне не минуло без того, щоб руки почали діяти самі, ще до того, як ви це усвідомили.

Перед вражаючим краєвидом, витвором мистецтва чи просто грандіозною картиною природи як часто ви на мить забуваєте геть про все, включно з собою? Вражаючий краєвид можна роздивлятись довго, не втрачаючи при цьому відчуття себе й довкола. Один захід сонця цього літа виявився настільки приголомшливим, що на кілька хвилин усе інше просто зникло. За останній сезон кілька таких моментів — перед горами, картиною, морем — справді забирали відчуття себе на якийсь час. Із кількох по-справжньому вражаючих краєвидів чи картин, побачених останнім часом, хіба один не забрав увагу настільки, щоб на хвилину забути про власне тіло. Зустріч із чимось по-справжньому грандіозним щоразу, без винятку, стирає відчуття себе й усього іншого, поки момент триває.

У по-справжньому стресовий чи приголомшливий момент як часто у вас зʼявляється відчуття, ніби ви на мить спостерігаєте за собою збоку? Жодного відчуття, ніби спостерігаєте за собою збоку, — навіть гострий стрес відчувається повністю «зсередини». Буває, що після особливо важкої розмови зринає дивне відчуття — ніби спостерігаєте за власними словами звідкись збоку. У кількох по-справжньому виснажливих ситуаціях останнім часом ненадовго зʼявлялося те саме відчуття дистанції від себе. Ви вже наперед знаєте: у по-справжньому важкий момент за цим короткочасним поглядом «збоку» справа, найпевніше, не забариться. Моменту реального стресу без цієї короткої миті — коли частина уваги ніби відступає й спостерігає збоку — за останній час пригадати не вдається.

У стресовий чи приголомшливий момент як часто оточення навколо лишається таким самим реальним і звичним, яким було до цього? У справді важкий момент навколишнє раптом ніби «сідає не так» — трохи менш реальне, злегка чуже, навіть коли розумієте, що все гаразд. Лише в одній чи двох по-справжньому важких ситуаціях останнім часом кімната чи вулиця раптом здавались трохи «не такими». Не раз за останній час непроста мить приносила відчуття, що навколишнє ненадовго стає трохи менш реальним, а тоді все повертається. Навіть коли новина чи ситуація по-справжньому вибивають з колії, стіни кімнати, голоси навколо лишаються тими самими — хіба раз на довгий час щось ледь тьмяніє. Хай наскільки важким був би момент, кімната, звуки, обличчя навколо лишаються рівно такими самими реальними, як завжди — без жодного «збою».

Після по-справжньому поганої ночі чи виснажливого періоду як часто у вас зʼявляється особливе відчуття «завислості» — не просто втома, а ніби ви трохи відключені? Навіть після безсонної ночі відчувається звичайна втома — жодного окремого «зависання», просто хочеться спати. Після одного справді жахливого тижня зʼявилося дивне відчуття — наче голова працює десь окремо від тіла, не просто втомлена. Ви вже кілька разів ловили себе на тому, що після важкого періоду це відчуття завислості наздоганяє — щось більше за звичайну втому. Із поганих ночей чи важких тижнів останнього часу хіба одна-дві обійшлися без цього дивного відчуття «недоприсутності» на додачу до втоми. Ви вже й не намагаєтесь боротися з цим зависанням після поганої ночі чи важкого тижня — простіше почекати, поки саме «відпустить».

У по-справжньому приголомшливий момент як часто емоції відчуваються приглушеними чи ніби доносяться здалеку, а не на повну силу? Сильний, справді важкий момент відчувається на всю глибину — без жодного приглушення чи дистанції в емоціях. Один раз, під час особливо важкої новини, реакція чомусь запізнилась — ніби емоція долинала десь здалеку. У кількох по-справжньому приголомшливих ситуаціях останнім часом емоція на якийсь час ставала приглушеною, віддаленою. Останній по-справжньому приголомшливий момент — і позаминулий також — приніс ту саму приглушеність: почуття ніби говорило пошепки замість на повний голос. З останніх пʼяти-шести по-справжньому приголомшливих моментів жоден не обійшовся без цієї приглушеності — почуття щоразу говорило ніби пошепки.

Під час гострого стресу чи виснаження як часто власні руки, тіло або голос лишаються такими ж знайомими, як завжди? У гострий стрес власна рука чи голос раптом здаються трохи чужими — наче належать не зовсім вам, хоч розумом знаєте, що це не так. Лише одного разу, під час справді виснажливого дня, власний голос на мить прозвучав якось незнайомо. Раз на кілька тижнів по-справжньому гострий момент лишає по собі коротку мить, коли рука чи голос здаються трохи не своїми. Тіло чи голос зраджували звичне відчуття хіба раз чи двічі за останній по-справжньому важкий період — решту часу лишались упізнавано своїми. Хай яким виснажливим був би день, руки, тіло й голос завжди лишаються впізнавано своїми — без жодного відчуття чужості.

Озираючись на по-справжньому інтенсивний чи лякливий момент, як часто виявляється, що він тривав, за відчуттями, зовсім не стільки, скільки показував годинник? Скільки не озирайся на найінтенсивніший момент, тривалість за відчуттями й тривалість за годинником сходяться. Один такий випадок цього року — момент, який здавався набагато довшим, ніж показав годинник згодом. Озираючись на щось по-справжньому лякливе, кілька разів за останній час ловите себе на думці, що годинник і відчуття геть не збігаються. Годинник і власні відчуття після по-справжньому інтенсивного чи лякливого моменту в'яжуться докупи рідко — досвід уже підказує не довіряти першому враженню про тривалість. Рідні вже звикли, що ваш переказ по-справжньому інтенсивного моменту про тривалість «не сходиться» з тим, що показував годинник, — і не перепитують чому.

Дуже знайоме слово, обличчя чи місце — як часто воно раптом на мить здається чужим, хоча ви точно знаєте, що це не так? Знайомі слова, обличчя, місця завжди лишаються просто знайомими — жодного відчуття раптової дивності. Буває, що власне імʼя, повторене вголос забагато разів, раптом на мить звучить чужо й дивно. Не раз за останні місяці добре знайоме слово чи обличчя на секунду здавалося геть незнайомим. За останній місяць це траплялося вже кілька разів: слово чи обличчя раптом «вислизає» зі звичного значення. Мало не щотижня якесь знайоме слово, обличчя чи місце на мить здається чужим, перш ніж знову «стати на місце».

У по-справжньому приголомшливий момент як часто люди навколо на мить здаються ніби не зовсім справжніми, наче грають роль? Жодного відчуття вистави чи награності — люди навколо лишаються цілком справжніми, навіть у важкий момент. Люди навколо один раз, під час особливо важкої зустрічі, здались дивно «награними», ніби актори. Переживаючи щось по-справжньому приголомшливе, кілька разів останнім часом ловили на собі відчуття, що люди поруч ніби «награні», відсторонені. І минулого, і позаминулого по-справжньому приголомшливого моменту люди навколо однаково ненадовго здавались такими, що просто виконують роль. По-справжньому важкий момент щоразу, без винятку, супроводжується цим відчуттям — люди поруч на якийсь час здаються радше акторами, ніж собою.

Заглибившись у власні думки, спогад чи уявну сцену, як часто вам доводиться перепитувати, бо не почули, що вам сказали? Навіть посеред глибокого роздуму звернення чути одразу — перепитувати майже ніколи не доводиться. Цього тижня був день, коли довелося перепитати двічі, — думка про щось важливе настільки забрала увагу. Ви вже кілька разів ловили себе на тому, що доводиться перепитувати співрозмовника — думки саме в цей момент були десь у власній голові. Принаймні раз на день трапляється момент, коли доводиться перепитати — думка чи спогад забрали увагу повністю. Одного звернення рідко буває достатньо: щоб повернути вас із власних думок, співрозмовнику доводиться повторювати сказане щоразу, коли думка була по-справжньому глибокою.

Яскраве мрійництво посеред дня — як часто воно захоплює сильніше, ніж те, що насправді відбувається навколо? Мрії лишаються фоном, а реальне довкола — офіс, вулиця, розмова — завжди лишається яскравішим і головнішим. На одній особливо нудній лекції яскрава мрія кілька хвилин виявлялась цікавішою за саму лекцію. Раз на кілька тижнів мрія посеред дня виявляється яскравішою за реальність навколо, хоча б на короткий час. Учора мрія посеред нудної справи знову виявилась цікавішою за саму справу — і це вже не перший такий день за останній тиждень. З останніх пʼяти-шести випадків, коли мрія посеред дня забирала увагу, жодного разу реальність навколо не перемогла швидше.

Читаючи, як часто ви доходите до кінця абзацу чи сторінки й розумієте, що жодне слово не відклалось у голові? Хай яким захопливим не був би текст, прочитане одразу вкладається в голові — перечитувати доводиться рідко. Буває, що цілий абзац доводиться перечитувати заново, бо думки на мить випливли кудись убік. Читаючи, кілька разів за останній тиждень доводилось повертатись до щойно прочитаного уривка, бо перший раз він просто не відклався. Принаймні раз на кожному читанні трапляється абзац, який доводиться перечитувати заново. Читання, яке обійшлося б зовсім без повторного перечитування якогось шматка, за останній час пригадати не вдається.

Їдучи пасажиром в автобусі чи потязі, як часто ви лишаєтесь достатньо в курсі маршруту, щоб не пропустити свою зупинку? Заглибившись у думки в дорозі, доволі часто прокидаєшся вже за зупинку чи дві від потрібної. За останній час був один випадок, коли мало не проїхали свою зупинку, — думки забрали всю увагу. Серед останніх поїздок кілька разів був момент, коли доводилось швидко зорієнтуватись — де саме ви є. З останніх кількох поїздок хіба одна-дві обійшлися без того, щоб частина уваги лишалась на маршруті, навіть коли думки були десь далеко. Скільки б думки не забирали уваги в дорозі, потрібна зупинка не проґавлена жодного разу за останній час, який вдається пригадати.

Подумки прокручуючи розмову — минулу чи ще майбутню, — як часто це стає настільки яскравим, що частина вас ніби проживає її просто зараз? Думки про майбутню чи минулу розмову лишаються тихим фоном, без відчуття, що вона відбувається просто зараз. Подумки програна розмова якось виявилась настільки яскравою, що вголос вирвалося слово-два. Раз на кілька тижнів подумки прокручена розмова стає настільки яскравою, що це помітно й іншим. Принаймні раз на день трапляється розмова, прокручена подумки настільки яскраво, ніби вона відбувається наживо. Мало не щодня якась розмова — минула чи ще майбутня — прокручується подумки настільки яскраво, що частина вас ніби в ній прямо зараз.

Коли посеред справи чи речення в голову залітає стороння думка, як часто вам вдається не втратити нитку того, що робили чи казали? Стороння думка, що залітає посеред фрази, здатна знести нитку розмови геть — доводиться перепитувати себе, на чому зупинились. Стороння думка одного разу таки збила з пантелику посеред фрази — довелося перепитувати, про що йшлося. Ви вже кілька разів помічали, що стороння думка забирає нитку розмови чи справи геть — доводиться перепитувати себе, на чому зупинились. І минулого разу, коли стороння думка залетіла посеред фрази, і позаминулого нитка розмови встояла — думка пролетіла, не збивши її. Стороння думка залітає в голову коли завгодно, але ви вже й не переймаєтесь тим, що нитка розмови чи справи від цього постраждає, — вона тримається сама.

Занурившись у власні думки, як часто ви помічаєте, що змерзли, зголодніли чи затекли, лише коли думки вже відпустили? Жодного «спізнення»: холод, голод чи затерплість дають знати про себе одразу, навіть після довгої задумливості. Година роздумів якось минула непомітно, і лише потім виявилося, що руки геть задубіли. Занурюючись у власні думки, кілька разів за останні тижні тіло нагадувало про себе — холодом, голодом чи затерплістю — вже із запізненням. З останніх кількох довгих пауз із власними думками хіба одна-дві закінчились тим, що голод чи холод помітились одразу, — решта постфактум. Хтось поруч уже й не дивується, коли доводиться заново нагадувати вам, що ви змерзли чи зголодніли, — тіло й так завжди повідомляє про це із запізненням.

Жінка стоїть біля столу на тлі кольорових хвиль, що ніби огортають простір навколо

Постійний фон. Ці миттєвості супроводжують вас практично щодня

Майже щодня трапляється мить, коли щось — робота, книжка, власні думки чи раптовий стрес — забирає вас настільки, що довкола на якийсь час відступає. Особливо це помітно, коли втома чи навантаження й так високі.

Перепитувати співрозмовника, бо думки були деінде, чи ловити себе на тому, що обличчя навколо на мить здались «награними» під час важкого моменту, — впізнавані, часті гості вашого дня. Тіло теж нерідко нагадує про голод чи холод уже постфактум, коли думка нарешті відпускає.

Це говорить про частоту, а не про діагноз: дослідження, на яких побудований тест, окремо наголошують, що клінічно значуща дисоціація — інша, окрема категорія, а не просто «більше» цієї самої шкали. Ідеться про те, як часто, особливо під тиском, ваша увага йде вглиб або на мить втрачає опору в реальному.

Якщо колись ці миттєвості виходять за межі «минуло й забулось» — часу справді нічим заповнити спогадом, або відчуття «не собою» не відпускає й після того, як стрес минув, — варто обговорити це з фахівцем, у зручному для вас темпі. Саме собою прочитане тут — не привід для тривоги, а чесна картина частоти.

Ваші результати не випадкові

Легендарний тест на 16 типів особистості за Юнгом отримав друге життя: нова методика CoreTypes, зовсім інший рівень точності. Це чи не найкорисніші 10 хвилин, які ви приділите собі. Після них у вас буде ключ до власних рішень, стосунків і результатів — назавжди.

Пройти безкоштовний тест

Часті запитання

Чи є у мене дисоціативний розлад ідентичності?

Цей тест не відповідає на це запитання і не ставить діагнозів. Він показує лише одне: як часто за останній період вам знайомі три добре вивчені повсякденні стани — поглинутість зовнішнім заняттям, поглинутість власними думками та коротка мить нереальності під тиском. Це не читання структури ідентичності чи роботи памʼяті, а частотний зріз повсякденного досвіду.

Чи може цей тест визначити ДРІ?

Ні. Діагноз ставить психіатр або клінічний психолог — зазвичай через структуроване клінічне інтервʼю й оцінку впродовж кількох зустрічей, а не одну анкету. Якщо результат цього тесту викликає у вас занепокоєння, найкращий наступний крок — саме така розмова з фахівцем.

Чому я так часто «зависаю» в думках?

Заглиблюватися до втрати відчуття часу — у книжці, серіалі, роботі чи власних мріях — звичайний, дуже поширений спосіб, яким працює увага, а не сам собою сигнал якоїсь проблеми. Так само мимовільне «випадання» в думки під час монотонної справи — радше норма роботи мозку, ніж відхилення.

Це те саме, що «роздвоєння особистості»?

Так, це стара, вже неточна побутова назва того самого стану, під якою частина людей досі шукає інформацію. Сучасне розуміння інше: йдеться не про кілька окремих особистостей в одному тілі, а про одну людину, чия ідентичність не склалась в єдине ціле так, як зазвичай відбувається. Сьогодні у клінічній практиці вживають лише термін «дисоціативний розлад ідентичності».

Методологія

Цей тест побудований на загальному підході, який використовують у дослідженнях дисоціації: він розрізняє повсякденні прояви — поглинутість зовнішнім заняттям чи власними думками та коротку ситуативну нереальність під тиском — і клінічно значущу дисоціацію як окрему категорію, а не просто «сильнішу» версію того самого. Докладніше про цю межу можна прочитати в поясненні Американської психіатричної асоціації.

Тест вимірює, як часто за нещодавній період вам знайомі три речі: поглинутість заняттям поза власною головою, поглинутість власними думками чи мріями та короткий стан нереальності, повʼязаний зі стресом чи виснаженням. Це самоопитувальник-знімок стану, а не валідований клінічний скринінг і не діагностичний інструмент.

Тест не звертається до памʼяті чи до питання окремих станів ідентичності — ці теми виходять за межі того, що самоопитувальник може чесно виміряти. Він також не пояснює причин цих станів, не діагностує розлад, назва якого стоїть у пошукових запитах цієї теми, і не замінює розмову з фахівцем. Якщо результат наводить на думку про щось більше, ніж описано вище, варто звернутись по професійну оцінку — інформація NHS про дисоціативні розлади добре пояснює, куди і як саме звертатись.

Це не діагностичний інструмент: він не встановлює й не виключає дисоціативний розлад ідентичності чи будь-який інший клінічний стан, не описує структуру ідентичності чи стан памʼяті і не замінює консультацію психіатра чи клінічного психолога.

Джерела

Waller, N. G., Putnam, F. W., & Carlson, E. B. (1996). Types of dissociation and dissociative types: A taxometric analysis of dissociative experiences. Psychological Methods, 1(3), 300–321. doi:10.1037/1082-989X.1.3.300
Smallwood, J., & Schooler, J. W. (2006). The restless mind. Psychological Bulletin, 132(6), 946–958. doi:10.1037/0033-2909.132.6.946
Sierra, M., & Berrios, G. E. (2000). The Cambridge Depersonalisation Scale: a new instrument for the measurement of depersonalisation. Psychiatry Research, 93(2), 153–164. doi:10.1016/S0165-1781(00)00100-1

Автор: Лекс Таррел, психодіагност Рецензент: Ігор Лядський, PhD