Чи я егоїст

Тест складається з 12 запитань про повсякденні ситуації; оберіть варіант, який найточніше описує вас зараз. Це займе приблизно 3 хвилини, а наприкінці ви побачите, наскільки повсякденні рішення схиляються до власних потреб, — без вироку про характер.

Коли людину поруч — колегу, сусіда, когось у черзі — раптом накриває втома, тривога чи роздратування, наскільки часто це лишається для вас непоміченим? Ще до того, як людина зітхне чи щось скаже, я вже здогадуюся, що їй важко, — таке рідко минає повз мене. Переважно вловлюю це на льоту, і лише зрідка щось таке проходить повз. Стою поруч із колегою, який щойно прочитав неприємний лист, і одразу зчитую по обличчю, що щось не так, — але що саме сталося, розумію лише тоді, коли він сам починає розповідати. Найчастіше усвідомлюю це не одразу, а вже за кілька годин чи навіть на другий день, коли хтось прямо про це заговорить. Втома чи роздратування людини поруч практично завжди лишаються поза моєю увагою, доки хтось не назве це вголос.

Коли співрозмовник розповідає щось важливе для нього, наскільки часто розмова непомітно зісковзує на вашу власну тему чи досвід? Тема співрозмовника тримається в розмові до кінця практично завжди — я туди майже не встряю зі своїм. Раз на кілька розмов ловлю себе на тому, що вставляю власну історію там, де слід було просто слухати. Слухаю, як подруга розповідає про свій непростий день, і водночас у голові вже складається схожа історія з мого життя, — та за мить до того, як почати її розповідати, стримуюся й даю подрузі договорити. У переважній більшості випадків розмова, розпочавшись із чужого, за кілька фраз опиняється вже про мене. Чужа тема тримається в розмові рідко довше ніж хвилину — далі розмова майже завжди повертає на моє.

Хтось раніше згадав, що йому потрібне чи хочеться щось конкретне. Наскільки часто ви, без нагадування, це для нього робите чи приносите? Те, що хтось згадав мимохідь, у мене найчастіше губиться — ні воно саме, ні нагадування про нього так і не спливають. Спливає це в пам'яті рідко, і майже завжди лише тоді, коли про нього прямо перепитають. Мама якось згадала, що хотіла б новий чохол для окулярів, — і ця фраза спливає в голові щоразу, коли я в магазині проходжу повз потрібний відділ, а тоді знову губиться, тільки-но виходжу з крамниці. Здебільшого встигаю зробити це ще до того, як людина щось перепитає, — без окремої підказки. Прохання чи згадка від когось іншого рідко губляться в мене — доводжу їх до діла майже завжди, і без нагадувань.

Коли щось ділиться між кількома людьми — гроші за спільне, заслуга за проєкт, домашні справи — наскільки часто ви опиняєтеся з більшою часткою, ніж інші? Рахунок за спільні продукти з сусідом по кімнаті ми щомісяця ділимо точно навпіл, до копійки, а буває, що я округлюю ще й на його користь. Раз чи двічі за рік по неуважності беру собі другий шматок торта на компанійському столі, хоча рахувати ніхто й не рахував. Розкладаючи здачу на трьох після спільної вечері, рука тягнеться по більшу купюру для себе — і за секунду зупиняюся та повертаю її в спільну стопку. На спільних зборах, коли ділимо преміальні за проєкт, моя частка в підсумковій таблиці раз по раз виявляється на кілька відсотків вищою за середню по команді. Коли на роботі складають список, хто скільки вклав у проєкт, моє ім'я мало не щоразу опиняється навпроти найбільшої цифри в тій таблиці.

Раніше вам хтось допоміг чи зробив послугу. Наскільки часто ви віддячуєте тим самим — без того, щоб про це просили? Колега вже не перший тиждень підвозить мене додому в дощ, а привід віддячити йому чимось у відповідь я все ніяк не знаходжу. Коли подруга якось позичає мені гроші на таксі, повертаю їх лише за кілька місяців — і то тому, що ми випадково опиняємося в одній компанії й це саме випливає в розмові. Тримаю в голові, що маю віддячити сусідці за той раз, коли вона забрала мою пошту під час відпустки, — і кожного разу, минаючи її двері, згадую про це, а зробити щось конкретне все не доходять руки. Коли брат допомагає мені перевезти меблі у вихідний, уже наступного тижня пропоную позичити йому свій інструмент — навіть коли він про це й не натякав. Щойно хтось виручає мене грошима на каву, бо гаманця нема під рукою, наступного разу приношу дві кави у відповідь — окремий привід для цього шукати не доводиться.

Наскільки часто ви поводитеся інакше — трохи вільніше з правилами чи наполегливіше в торзі — саме в ситуаціях, де точно ніхто не помітить і не перевірить? На безлюдній парковці о шостій ранку так само зупиняюся на позначеній лінії, як і в розпал буденного дня під камерами при вході в офіс. Хіба що на порожньому шосе вночі, де точно немає камер і жодної машини на видноколі, дозволяю собі проїхати на кілька кілометрів швидше дозволеного. У дворі тягнуся зайняти місце, підписане «для мешканців сусіднього під'їзду», бо воно найближче до входу, — та за крок до цього розвертаюся й паркуюся на звичайному місці за квартал. На барахолці, де продавець не знає ціни товару так само добре, як я, торгуюся вдвічі жорсткіше, ніж коли та сама розмова відбувається при свідках. Щойно бачу, що над касою самообслуговування немає камер і продавця поруч теж, рука сама кладе в пакет на одну упаковку більше, ніж я пробиваю на екрані.

Коли ви просите когось підлаштуватися під вас — під ваш графік, зусилля чи увагу, — наскільки часто це відбувається без того, щоб ви запропонували щось рівноцінне натомість? Прошу колегу підмінити мене в п'ятницю ввечері — і в тому самому повідомленні одразу пропоную відпрацювати за нього наступних вихідних. Хіба раз чи два за весь рік прошу подругу забрати мою посилку без жодної зустрічної пропозиції — на більше за собою такого не пригадую. Пишу колезі повідомлення з проханням підмінити мене на зміні, і поки набираю текст, встигаю подумати про зустрічну послугу — але надсилаю повідомлення без жодного слова про неї. Прошу партнера підлаштувати вихідний під мій графік і навіть не думаю запропонувати зробити те саме для нього наступного разу. Коли потрібно, щоб хтось із рідних змінив свої плани заради мене, прошу про це прямим текстом — і думка запропонувати щось натомість мені навіть не спадає на думку.

Коли вам відмовляють у чомусь особливому або ставляться так само, як до всіх інших, наскільки часто це викликає у вас роздратування, образу чи мовчазний докір? Коли в кав'ярні бариста подає мою каву в тій самій черзі, що й усім іншим, без жодного винятку для мене, я просто беру її й іду далі, не надаючи цьому жодного значення. Адміністратор готелю відмовляє в ранньому заселенні — промайне секундне роздратування, і вже за хвилину я спокійно чекаю в холі з валізою. У черзі на рецепцію в клініці чую своє ім'я нарівні з іншими — і всередині одночасно змагаються полегшення, що не довелося чекати довше, і легкий укол образи, що для мене жодного винятку не зробили. Коли керівник на нараді не виділяє мене серед інших, попри мій очевидно більший внесок у проєкт, обличчя мимоволі видає роздратування, і колеги це помічають. Офіціант ділить спільний рахунок порівну на всіх, хоча в меню я щоразу беру найдешевшу страву, — і це мало не завжди закінчується моєю різкою реплікою за столом.

У ситуаціях, де геть не зрозуміло, кому варто поступитися, наскільки часто переважає саме ваша зручність? Коли ми з партнером по кімнаті так і не домовилися заздалегідь, хто вимикає світло в коридорі, я щоразу зупиняюся й свідомо думаю, чия черга, перш ніж просто пройти повз. У спільному чаті, коли неясно, хто відповідає на лист клієнта, трохи частіше мовчу й чекаю, поки відповість хтось інший, ніж беру це на себе відразу. На кухні, коли незрозуміло, чия черга мити велику каструлю після спільної вечері, я тихенько відходжу до раковини мити тільки свою тарілку; а щодо вибору фільму на вечір, навпаки, завжди запитую спершу, що хоче подивитися сусід, і лише потім кажу своє. Коли ми з сусідом по кімнаті не встигли домовитися, хто йде по продукти в дощ, я зазвичай знаходжу причину, чому саме сьогодні це має бути він. У спільному проєкті, коли термін здачі підганяє, а розподіл завдань лишився нечітким, мені майже щоразу дістається легша частина роботи — і так складається саме собою, без жодної розмови про це.

Наскільки часто ви помітно додаєте тепла, компліментів чи уваги до людини саме тоді, коли вам від неї щось потрібне? Із сусідом по під'їзду вітаюся однаково тепло і в той день, коли мені потрібно позичити драбину, і в будь-який інший, коли мені взагалі нічого від нього не треба. Хіба раз чи два за останній рік, коли потрібна послуга від знайомого, додаю до розмови трохи більше жартів і компліментів, ніж зазвичай. У розмові з колегою, від якого мені потрібна послуга, ловлю себе на тому, що хвалю його светр, хоча за мить до цього планую лише привітатися, — і на середині компліменту стає ніяково від того, наскільки доречно він раптом з'явився. Коли мені потрібно, щоб керівник підписав відгул саме цього тижня, у розмові з ним я раптом згадую похвалити його останню презентацію, хоча звичайного дня я про це навіть не думаю. Щойно розумію, що мені щось потрібно від людини, перші ж фрази нашої розмови мало не автоматично наповнюються компліментами й теплом, яких за інших обставин там не буває.

Коли якась ваша вигода означає, що витрати чи незручність дістануться комусь іншому, наскільки часто це змушує вас передумати? Коли розумію, що коротший шлях до мети для мене означає, що колега залишиться доробляти звіт сам замість мене, це щоразу зупиняє мене й змушує шукати інший варіант. Зрідка, перш ніж зайняти останнє вільне таксі на зупинці, на секунду думаю про людину, що стоїть поруч, — і майже завжди все одно сідаю в машину. Забираю собі останній вільний столик біля вікна в кав'ярні, краєм ока помічаючи людину з валізою позаду, — і всередині одночасно тримаються і полегшення, що місце дісталося мені, і незручність від того, що комусь тепер доведеться стояти. Коли беру собі зручнішу зміну в графіку, знаючи, що це означає для колеги менш зручну, власна вигода здебільшого переважує ще до того, як встигаю подумати про наслідки для нього. Займаю останнє місце на паркувальному майданчику біля офісу, і той факт, що хтось інший тепер шукатиме місце по колу ще двадцять хвилин, майже ніколи не змушує мене вагатися.

Ви знаєте щось, що вплинуло б на чиєсь рішення, а мовчання про це вам особисто вигідне. Наскільки часто ви все одно про це говорите — без того, щоб вас питали? Знаю, що переговори про ціну квартири підуть простіше, якщо промовчати про тріщину в стіні за шафою, — і в підсумку так і не заговорюю про неї. Про те, що вживана машина, яку продаю, минулого разу вже мала ремонт коробки передач, розповідаю покупцю лише тоді, коли він сам прямо про це запитує. Починаю писати сусідові повідомлення про тріщину в спільній стіні, яку більше ніхто поки не помічав, стираю половину речення — і все ж дописую його до кінця та надсилаю. Коли в спільному проєкті бачу, що моя частина насправді відстає від графіка, повідомляю про це в чаті команди ще до того, як хтось запитає, — навіть знаючи, що це відкладе мою частину премії. Коли покупець на барахолці питає про стан навушників, які продаю, кажу і про подряпину на корпусі, і про те, що один навушник тихіший за інший, хоча можна було б просто мовчки взяти гроші.

Великий стіл, заставлений посудом і речами кількох людей — стосом книжок, сумкою, склянками; окремо, на меншому столику на передньому плані, лежать лише одна чашка кави та закритий блокнот з ручкою.

Простір для інших. Ознаки егоїзму мінімальні

За відповідями на ці дванадцять ситуацій ваш типовий режим — спершу помітити, що потрібно іншому, і лише тоді думати про своє. Чужа втома, нерівний поділ чогось спільного чи прохання, яке легко забути, — усе це у вас рідко проходить повз увагу.

На практиці це виглядає буденно: ви пам'ятаєте, про що просили тиждень тому, і повертаєте позичене чи послугу навіть без нагадування. Сильна сторона тут — стабільність: така уважність не вимагає особливого зусилля чи спеціального налаштування щодня.

Ось що варто знати одразу: тест жодного разу не запитував, чи вмієте ви відмовляти чи відстоювати власний час, — це окрема, незалежна якість, яку ця шкала свідомо не оцінює. Якщо цього тижня ви комусь сказали «ні» чи лягли раніше заради себе, це жодним чином не применшує щойно описаний результат.

Такий рівень уважності — це знімок того, як ви зазвичай дієте в буденних ситуаціях; характер загалом і моральна бездоганність тут ні до чого. Питання, яке лишається відкритим: як ця уважність до інших узгоджується з не менш реальною увагою до власних меж.

Ваші результати не випадкові

Легендарний тест на 16 типів особистості за Юнгом отримав друге життя: нова методика CoreTypes, зовсім інший рівень точності. Це чи не найкорисніші 10 хвилин, які ви приділите собі. Після них у вас буде ключ до власних рішень, стосунків і результатів — назавжди.

Пройти безкоштовний тест

Часті запитання

Чи вважається егоїзмом піклування про себе?

Ні. Уміння сказати «ні», відпочити чи спершу подбати про власні плани — окрема, незалежна якість, і цей тест її взагалі не оцінює й не перетворює на бали. Питання цього тесту стосуються зовсім іншого: наскільки повсякденні рішення схиляються до власних потреб на тлі уваги до інших саме в ситуаціях, де йдеться про інших людей, а не про власний відпочинок чи межі.

Чи назвали б ви так само іншу людину за таку саму поведінку?

Це справді корисний спосіб перечитати власний результат. Уявіть знайому людину в точно такій самій ситуації, яку описувало одне з питань, — і чесно запитайте себе, чи назвали б ви її поведінку чимось особливим. Якщо ні, річ радше не в самій поведінці, а в тому, наскільки суворо ви оцінюєте саме себе.

Що, якщо такий патерн не помітно самостійно?

Саме для цього питання цього тесту описують конкретні ситуації й дії, а не просять напряму оцінити себе одним словом. Такі патерни зазвичай легше побачити збоку, ніж розпізнати в собі за одним абстрактним питанням, — тому й варто спершу пройти через дванадцять окремих життєвих сцен, а вже потім дивитися на підсумок.

Як зрозуміти, що я егоїст, і що з цим робити?

Цей тест описує патерн у конкретних ситуаціях на момент проходження, а не фіксовану рису характеру чи вирок. Навіть найвищий результат тут сформульовано як привід замислитися й чесно поговорити з людиною, якій ви довіряєте, — а не як судження про те, яка ви людина загалом.

Методологія

Тест спирається на підхід психології особистості, що описує кілька рис: увагу до інших, справедливість і взаємність, відчуття привілейованості та готовність використовувати інших заради власної вигоди. Дванадцять запитань стосуються не абстрактної думки про себе, а конкретних повсякденних ситуацій за кожною з цих рис.

Тест вимірює єдину шкалу — від мінімального до вираженого фокусу на власних потребах, — і не порівнює вас із середніми показниками по популяції чи іншою групою людей. Різниця між співпереживанням і здатністю стати на місце іншого пояснює, чому «дуже тепло ставитися до близьких» і «бути уважним до людей загалом» — не одне й те саме; це ж пояснює, чому фокус на собі оцінюється тут як окрема шкала, а не як риса характеру одного типу.

Важливе застереження: здорове вміння відстоювати власні межі й дбати про себе — окрема, незалежна якість, яку цей тест свідомо не оцінює й не перетворює на бали. Результат тесту не варто читати як вирок щодо того, чи «дозволено» вам казати «ні» чи відпочивати. Більше про зв'язок між увагою до інших і реальною допомогою можна прочитати на сторінці Австралійського психологічного товариства.

Обмеження методу: результат спирається на самозвіт про конкретні ситуації на момент проходження тесту, а не на фіксовану рису характеру чи медичний діагноз.

Джерела

Raine, A., & Uh, S. (2018). The Selfishness Questionnaire: Egocentric, Adaptive, and Pathological Forms of Selfishness. Journal of Personality Assessment, 101(5), 1–12. doi:10.1080/00223891.2018.1455692
Ashton, M. C., & Lee, K. (2007). Empirical, theoretical, and practical advantages of the HEXACO model of personality structure. Personality and Social Psychology Review, 11(2), 150–166. doi:10.1177/1088868306294907
Hilbig, B. E., & Zettler, I. (2009). Pillars of cooperation: Honesty-Humility, social value orientations, and economic behavior. Journal of Research in Personality, 43, 516–519.

Автор: Лекс Таррел, психодіагност Рецензент: Ігор Лядський, PhD