Тест на депресію

Дайте відповідь на 15 запитань — це займе приблизно 4 хвилини. Наприкінці ви дізнаєтеся поточний рівень ознак депресії у вашому повсякденному житті та отримаєте докладний опис того, що це означає.

Цей тест має суто інформаційний характер і не замінює професійну діагностику. По медичну або психологічну допомогу зверніться до кваліфікованого фахівця.

Наскільки легко хороша подія — довгоочікувана зустріч, приємна новина — і справді піднімає настрій, а не лишає його на тому самому рівні? Улюблена пісня в навушниках дорогою додому й досі піднімає настрій рівно так само, як завжди. Приємна звістка про підвищення на роботі приходить у четвер увечері, а настрій лишається таким самим, яким був до неї, — без жодного сплеску радості. У кілька днів на тиждень настрій сідає важким тягарем із самого ранку, хоча жодної конкретної причини для цього немає. Понеділок і п’ятниця цього тижня — геть різні дні за подіями, і однакова важкість під грудьми зранку на обох. День народження, довгоочікувана поїздка, зустріч, якої чекали тижнями, — тягар у грудях лишається тим самим навіть у ці дні.

Коли справа доходить до заняття, яке раніше точно приносило задоволення, наскільки сильною виявляється реакція просто зараз, у процесі? Улюблена гра ввечері й досі затягує так само сильно, як і рік тому. Ранкова кава готується, як завжди, перший ковток зроблено — а звичного задоволення від нього чомусь не з’являється. Улюблений плейлист вмикається, минають перші кілька треків — і задоволення, яке мало б наростати далі, десь застрягає на середині. «Це ж моя улюблена страва» — думка з’являється над тарілкою вечері, а сам смак останнім часом відчувається наполовину тихішим, ніж завжди. Смаколики, музика чи фільм на вихідних — жодне з цього вже не викликає скільки-небудь помітної реакції в моменті.

Коли якийсь клопіт чи важкий момент знову й знову спливає в голові, наскільки часто це врешті призводить до конкретного наступного кроку, а не просто повторюється по колу? Той самий незручний момент із минулого тижня досі прокручується в голові щовечора, і жодного нового висновку з цього так і не з’явилося. Одна й та сама тривога прокручується в голові вже кілька вечорів поспіль — і раптом, посеред звичайної розмови за вечерею, сама собою складається в чіткий план, хоча пояснити цей перелом нічим не вдається. Один і той самий клопіт прокручується в голові вже вп’яте — і водночас чітко розумієш, що жодного нового рішення це повторення не додає, хоча зупинити його не виходить. Клопіт перетворюється на конкретний план дій уже за один вечір роздумів — так виходить із більшістю турбот останнім часом, на відміну від тривалого прокручування по колу. Неприємна ситуація прокручується в голові рівно один раз — і думки одразу переходять до того, що з цим варто зробити.

Наскільки сон останнім часом відповідає тому, яким він зазвичай буває саме для вас — за тривалістю чи за відчуттям відпочинку? Сон триває приблизно ті самі сім-вісім годин, і вранці — звичне відчуття бадьорості, без жодних сюрпризів. Ніч напередодні переїзду минає майже без сну — а вже наступної ночі сон повертається до звичної тривалості й глибини. За останній тиждень кілька ночей тривали суттєво довше або коротше за звичні вісім годин, без чіткого пояснення чому. Ночі цього місяця рідко тривають ті самі сім-вісім годин, що раніше, — точна тривалість тепер стає зрозумілою лише вранці, за самопочуттям, а не за годинником. Майже кожна ніч цього тижня випадає із звичного режиму — сну виходить вдвічі менше, ніж треба, або він розтягується аж до обіду.

Наскільки довше, ніж зазвичай, дрібні щоденні справи — відповісти на повідомлення, винести сміття, оплатити рахунок — залишаються невиконаними? Повідомлення від подруги отримує відповідь того ж вечора, а рахунок за комунальні йде в оплату день у день. «Занесу речі в хімчистку завтра» — і це «завтра» розтягується на цілий тиждень, перш ніж пакет нарешті потрапляє за двері. «Зроблю сьогодні ввечері» — і ще кілька таких заміток накопичуються протягом тижня, перш ніж хоч щось із цього списку справді закривається. Дзвінок лікарю, запланований ще на початку місяця, досі не зроблений, а прибирання шухляди зі старими рахунками відкладається вже третій тиждень поспіль. Немиті чашки, непрочитані листи, нескасована передплата — усе це просто накопичується, і колишній темп, у якому такі дрібниці закривалися одразу, здається чимось із іншого життя.

Коли попереду ще не зрозуміла, невизначена ситуація, наскільки автоматично з’являється очікування, що вона піде не так? Новий проєкт на роботі сприймається як звичайна задача, без наперед вирішеного «навряд чи вийде». Провал ще не стався, а думка про нього вже готова — так трапляється перед співбесідою, результат якої наперед і сам незрозумілий. Наперед вирішено, що нова, ще не до кінця зрозуміла справа закінчиться погано, — і це рішення визріває ще до того, як з’являється хоч якась конкретна інформація про неї. Нова електронна адреса для роботи ще навіть не активована, а думка «з цього точно нічого не вийде» вже встигла оформитися остаточно. Будь-що ще не вирішене одразу отримує ярлик провалу, ще до першого кроку в цьому напрямку.

Коли щось заплановане нарешті відбувається, наскільки часто результат виявляється кращим, ніж очікувалося заздалегідь? Похід на день народження знайомого заздалегідь здається обтяжливим і зайвим, а щоразу, коли справа доходить до нього, виявляється, що очікування знову підвело. Похід на виставку сучасного мистецтва, спланований без особливого ентузіазму, зрештою виявляється насправді вартим витраченого недільного ранку. Кава з колишньою колегою чи вихід у кіно суботнього вечора час від часу заздалегідь здаються менш вартими уваги, ніж виявляються насправді. Похід у гості та прибирання квартири цих вихідних — обидва виявилися такими, якими й очікувалися заздалегідь, без розчарувань. Плани на вихідні заздалегідь здаються вартими часу, і, коли доходить до справи, це відчуття підтверджується.

Коли поганий настрій уже почався, наскільки легко його вдається відпустити за допомогою чогось відволікаючого — фільму, розмови, прогулянки, — яке справді є під рукою? Один дзвінок другові — і важкий настрій відпускає буквально за кілька хвилин. У ванній кімнаті вже добрих двадцять хвилин тече гаряча вода, тіло потроху розслабляється — а важкість під грудьми, здається, нікуди й не зникла. Вмикається музика, яка зазвичай допомагає перемкнутися, — але настрій, судячи з усього, лишається на своєму, і що буде далі, поки не зрозуміло. «Зараз подивлюся щось смішне, і полегшає» — фільм закінчується титрами, а важкий стан лишається на своєму місці, ніби вечір минув повз нього. Ні розмова з другом, ні прогулянка навколо кварталу вже не здатні відвести увагу від важкого настрою, коли він почався.

Наскільки рівень утоми протягом дня відповідає тому, скільки насправді вдалося відпочити напередодні? Після повноцінних восьми годин сну день минає бадьоро, а після короткої ночі — трохи повільніше, точно як і мало б бути. Годинник показує, що сну було рівно вісім годин цієї ночі, а тіло в понеділок вранці наполягає, що не спало жодної хвилини. Сон напередодні був цілком нормальним за тривалістю, і водночас тіло від самого ранку відчувається так, ніби не відпочивало зовсім — і пояснити це браком сну не виходить. Ноги ледве несуть тіло сходами на другий поверх офісу — а вдома, за нотатником сну, минула ніч виглядає цілком звичайною, без жодного запису про пробудження. Майже щодня втома є настільки сильною, наскільки її взагалі не можна пояснити тим, скільки годин фактично вдалося проспати.

Коли хтось пропонує щось необтяжливе — коротку каву, дзвінок, коротку прогулянку разом, — наскільки часто це справді відбувається, а не скасовується? Пропозиція короткої кави з сусідкою скасовується ще до того, як встигає визначитися конкретний час зустрічі. Прогулянка з колишнім однокурсником, призначена на суботу, того тижня так і не відбулася — обоє просто забули підтвердити час. За останній місяць кілька коротких зустрічей із друзями, які раніше не викликали жодних вагань, так і не відбулися — під різними приводами. Подруга пропонує коротку прогулянку в обідню перерву, і взуття вже на ногах ще до того, як встигаєш подумати, — так виходить щотижня останнім часом. Дзвінок давній подрузі лунає так само часто, як і раніше, і зустрічі з нею відбуваються без жодних зволікань.

Коли щось не вдається — провалена задача, невдалий день, чиясь холодна реакція, — наскільки це починає сприйматися як доказ власного недоліку, а не як окрема подія? Запізнення на важливу зустріч сприймається як одна конкретна прикрість, яку можна виправити, — не більше. «Ось хто я насправді» — ця думка з’являється після особливо болючої помилки на роботі, а вже за кілька годин зникає сама собою, витіснена звичайними вечірніми справами. «Ну звісно, знову все псую» — ця думка встигає з’явитися ще до того, як зрозуміло, наскільки серйозним насправді був привід. Пропущений дедлайн ще не встиг забутися, а голова вже перебирає довгий список того, що це знову підтверджує про саму людину. Розлита кава чи невдалий жарт — обидва однаково стають підтвердженням того самого висновку про себе, хай яким дрібним був привід.

Наскільки більше зусиль чи вмовлянь самого себе потрібно зараз, щоб почати щось, що раніше починалося само собою заради задоволення? Улюблене хобі вечорами й досі починається саме собою, без жодних умовлянь. Малювання того вечора почалося лише за кілька хвилин умовлянь самого себе — до цього тижня пензлі бралися до рук самі, без жодних роздумів. Доводиться щоразу свідомо себе умовляти взятися за читання — те саме заняття, яке ще донедавна починалося само, без жодних роздумів. Гітара стоїть у кутку кімнати вже тиждень непорушно, і водночас рука щовечора тягнеться до неї — але щоразу зупиняється на півдорозі, не донісши інструмент до колін. Ніщо з колишніх захоплень уже не починається саме собою — кожне заняття потребує окремого, помітного зусилля, щоб узагалі до нього дійти.

Коли настрій псується, куди частіше спрямовані думки — на пошук причини «чому мені так», чи на те, що варто зробити далі? Погіршення настрою зазвичай одразу переходить у конкретний план — подзвонити, прогулятися, лягти раніше. Питання «чому саме сьогодні так важко» займає цілий вечір понеділка, тоді як план щось із цим зробити так і не з’являється до самого сну. Пошук відповіді на «що зі мною не так» раз по раз забирає більше часу за вечір, ніж будь-яка спроба щось із цим зробити. Нотатник біля ліжка заповнений записами на кшталт «чому саме я» і «звідки це знову» — і жодного рядка поруч про те, що варто зробити далі. Майже завжди думки про важкий стан зациклюються на його поясненні, а те, що варто зробити далі, майже не встигає з’явитися.

Наскільки апетит і сам режим харчування останнім часом відповідають тому, яким він зазвичай буває саме для вас? Апетит цього тижня майже щодня помітно відрізняється від звичного — або їсти не хочеться взагалі, або, навпаки, тягне їсти набагато частіше, ніж зазвичай. Обід у вівторок лишається майже недоторканим на тарілці — а що саме забило апетит того дня, залишається нез’ясованим ще довго після. Середа і п’ятниця цього тижня приносять однакову картину: вечеря лишається вдвічі меншою за звичну порцію, з’їденою значно швидше, ніж зазвичай, — а що це означає, лишається незрозумілим. «З’їм, скільки завжди» — і тарілка щовечора цього тижня спорожняється рівно настільки, наскільки завжди спорожнювалася раніше. Сніданок, обід і вечеря останнім часом виглядають звично — ні порції, ні бажання їсти помітно не змінилися.

Скільки зусиль зараз потрібно, щоб дочитати коротке повідомлення чи встежити за нескладною розмовою? Коротке повідомлення від колеги читається й одразу розуміється, без жодних додаткових зусиль. Коротке повідомлення від сестри прочитується з першого разу без жодних зусиль, а те саме, надіслане годиною пізніше вже кимось іншим, доводиться перечитувати двічі, щоб вловити зміст. Коротка розмова за обідом сприймається легко, і водночас за годину те саме повідомлення в чаті доводиться перечитувати кілька разів, щоб зрозуміти зміст, — і пояснити цю різницю нічим конкретним не виходить. Одне й те саме речення з інструкції на упаковці ліків доводиться перечитувати по три-чотири рази поспіль — і так виходить із більшістю подібних текстів останнім часом. Навіть коротка розмова по телефону з близькою людиною доводиться перепитувати по кілька разів, щоб зрозуміти сенс, — те, що раніше не вимагало жодної уваги, тепер щоразу забирає помітне зусилля.

Ваші результати не випадкові

Легендарний тест на 16 типів особистості за Юнгом отримав друге життя: нова методика CoreTypes, зовсім інший рівень точності. Це чи не найкорисніші 10 хвилин, які ви приділите собі. Після них у вас буде ключ до власних рішень, стосунків і результатів — назавжди.

Пройти безкоштовний тест

Часті запитання

Чи є в мене депресія?

Чесна відповідь тесту звучить інакше: він не каже, є депресія чи ні, а показує, наскільки часто й сильно за останній період виявлялися п’ять добре задокументованих повсякденних ознак депресивного досвіду. Це орієнтир для самоспостереження, а не вердикт.

Чи може цей тест визначити, що в мене депресія?

Ні. Такий тест — лише відправна точка, а не діагноз: визначити депресію може тільки лікар або фахівець з психічного здоров’я через розмову та повноцінну оцінку історії, а не за одним опитувальником. Якщо результат відгукується, розумний наступний крок — саме така розмова.

Наскільки точні тести на депресію?

Самозвітні тести, як цей, описують знімок поточного, добре задокументованого повсякденного досвіду — не більше. Вони не замінюють точності повної клінічної оцінки, яка враховує історію, контекст і фахове судження, недоступні жодному опитувальнику.

Чим скринінг депресії відрізняється від діагностики?

Скринінг — це лише перший крок до повноцінної оцінки, а не сама діагностика: це дві різні стадії. Цей тест стоїть навіть раніше за формальний скринінг — він призначений для самоспостереження, а не для клінічного відбору.

Чи можуть депресія і тривога виникати одночасно?

Так, вони часто трапляються разом, хоча лишаються різними, окремими станами. Цей тест вимірює лише ознаки депресії — тривожність він не оцінює і не змішує з депресивним досвідом.

Методологія

Цей тест підходить до теми так, як прийнято в психологічних дослідженнях депресивного досвіду: він питає про поточну частоту й силу п’яти добре задокументованих повсякденних граней — тривалого зниженого настрою й негативного погляду на себе, світ і майбутнє, втрати задоволення від того, що раніше радувало, схильності прокручувати важкі думки по колу, тілесних проявів і відсторонення від справ та людей.

Вимірюється самозвітний рівень цих п’яти граней за останній період — те, наскільки часто й сильно вони виявляються прямо зараз, а не перелік ознак, який підсумовується у діагноз чи ступінь тяжкості.

Тест розрахований на дорослих і не призначений ні для підлітків, у яких депресія найчастіше проявляється інакше, ні для післяпологового періоду, який є окремим, по-своєму розміреним станом зі своїми інструментами. Тест також не вимірює тривожність, хоча вона й часто супроводжує депресію.

Це самозвітна рефлексія, а не діагностичний чи клінічний інструмент: одномоментний знімок поточного стану, а не сталий вирок. Детальніше — у загальному описі ознак депресії в дорослих та в поясненні, як відбувається офіційна діагностика депресії.

Цей тест — не діагностичний інструмент і не здатен визначити, чи є в людини депресія: таке визначення робить лише лікар або фахівець з психічного здоров’я через розмову й повноцінну оцінку, яку самозвітний опитувальник відтворити не може.

Джерела

Beck, A. T. (1967/1976). Cognitive Therapy and the Emotional Disorders.
Watson, D., Clark, L. A., Weber, K., Assenheimer, J. S., Strauss, M. E., & McCormick, R. A. (1995). Testing a tripartite model: II. Exploring the symptom structure of anxiety and depression in student, adult, and patient samples. Journal of Abnormal Psychology, 104(1), 15–25.

Автор: Лекс Таррел, психодіагност Рецензент: Ігор Лядський, PhD